Залежність — це проблема зі здоров’ям, яка зазвичай з’являється як результат процесу, що може бути більш-менш швидким у часі. Зазвичай залежність розвивається поступово, поєднуючи різні типи вживання, а не виникає раптово.
Посібники з психопатології та медицини класифікують її як захворювання, хоча це не лише ураження тіла чи мозку: вона також має психологічні та соціальні причини й наслідки. Саме тому ми говоримо, що це біопсихосоціальне порушення:
1. Біологічна
По-перше, нікотинова залежність і вживання тютюну або інших продуктів, що його містять, — це проблема, яка впливає на тіло, адже це біологічні речовини, вживання яких має серйозні наслідки для здоров’я організму. Наприклад, це підвищує ризик респіраторних і серцево-судинних захворювань, онкологічних хвороб та багатьох інших.
Також залежність підтримується й підсилюється так званим контуром винагороди. Ця структура розташована у твоєму мозку й відповідає за виділення нейромедіатора дофаміну, щоб ти шукав(ла) у своєму оточенні стимули та винагороди, які допомагають виживати. Так цей контур спрямовує пошук на знаходження й накопичення їжі або на підтримання статевих стосунків.
В еволюції виду накопичувати ресурси, навіть якщо вони не були потрібні саме в той момент, було дуже цінною стратегією, адже потрібно було завчасно готуватися до днів або періодів нестачі їжі.
Коли розвивається залежність від тютюну, ця структура змінюється, оскільки «вимагає», щоб ти винагороджував(ла) її нікотином. Таким чином вона спрямовує тебе шукати дедалі більше речовини, виходячи з припущення, що якщо ти накопичуєш щось цінне, як-от їжу, то матимеш більше шансів вижити. Однак залежність порушує цей механізм: він починає активуватися, щоб ти вживав(ла) і накопичував(ла) нікотин у своєму тілі.
2. Психологічна
По-друге, залежність має психологічні корені й психологічні наслідки. Багато людей описують, що відчувають: їхня потреба вживання не стільки фізична, скільки ментальна, бо вони помічають, що коли не мають доступу до сигарети (тривалі поїздки, періоди хвороби, госпіталізації), то не відчувають такої сильної потреби курити, але коли така можливість стає реальнішою, бажання різко прокидається. Психологічний аспект пов’язаний із тим, що кожна людина є суб’єктом, здатним проживати свою реальність унікальним чином.
Отже, тютюнопаління — це також психологічний досвід і ґрунтується на асоціації стимулів (в літаку може хотітися менше; на терасі — більше), але також на складніших аспектах, таких як ідентичність людини: бути відкритим, цікавим, дорослим, привабливим, інтелектуальним, сміливим тощо, або ж на потребах, пов’язаних із вживанням: відпочинок, «перемкнутися», нагорода, бунт, вирізнитися, налагодити контакт з іншими людьми тощо.
Дуже корисно, щоб ти усвідомлював(ла) психологічні наслідки нікотинової залежності, адже це ставить тебе як активну частину змін, дозволяє запитати себе, яким буде саме твій спосіб упоратися із ситуацією, і відчути, що ти маєш вплив на своє життя.
Якщо розглядати це лише як фізичне захворювання, ти можеш схилятися до того, щоб проходити процес змін просто як пасивний пацієнт. Хоч це й починає змінюватися, часто хвороби тіла лікують без великої потреби в залученні пацієнтів: їм призначають ліки або проводять втручання, але вони не ухвалюють рішень і не проєктують лікування.
Якщо прийняти, що тютюнопаління має і суб’єктивну основу, тобто унікальний спосіб, у який кожна людина його сформувала й розвинула, а також психологічні аспекти, що його супроводжують, тоді процес відновлення можна буде вести, спираючись на особисті ресурси, здобуваючи самопізнання та самоефективність. Цей особистий процес може допомогти тобі знайти власну відповідь на те, чому, коли і яким чином ти почнеш утримання.
У цьому сенсі важливо, щоб ти міг(могла) сам(а) перед собою визнати труднощі з нікотином і відповідну проблему зі здоров’ям, яку це тягне за собою, а з іншого боку — щоб ти зміг(змогла) сформувати власну мотивацію (не лише з боку родини чи лікарів), аби кинути. Водночас сумніви, моменти слабкості або амбівалентність є нормальними й допустимими протягом усього процесу.
Зміни — це процес, що включає усвідомлення, навчання та розвиток або відновлення навичок і може відбуватися з різною швидкістю залежно від людини, її ситуації та контексту. Так само як під час вивчення нової мови, на початку зміни потребують багато усвідомленості, але з практикою стають навичкою, що вже не потребує такої уваги.
3. Соціальна
Нарешті, тютюнопаління — це також соціальна проблема: це соціально прийнятна поведінка, яку просувають у рекламі, соцмережах, кіно та інших публічних просторах. Ти навіть можеш відчувати, що куріння дає тобі хорошу репутацію або відчуття належності до спільноти курців. Крім того, тютюн — легкодоступна речовина.
Тютюнопаління є соціальною епідемією, бо не в усіх культурах і не в усі історичні часи його вживали однаково. Так само, як є регіони світу, де споживання зменшується, є й інші, де воно зростає, і це не пояснюється тим, що багато людей випадково одночасно починають або кидають курити, а тим, що це соціальна динаміка.
Хоча соціальне прийняття тютюнопаління може сприяти збереженню вживання, утримання також може бути соціальним досвідом, у якому ти отримуєш підтримку й зовнішнє підкріплення завдяки мережі людей, що супроводжує та підтримує тебе.
Саме тому ми рекомендуємо спиратися на своє оточення, щоб зробити нікотинову залежність спільною трудністю, а утримання — спільним зобов’язанням. Спільні проблеми розв’язуються швидше, ніж приховані або таємні. Далі ми запропонуємо, на якому етапі процесу ти можеш залучити людей навколо себе.
Куріння — це біологічне явище, тому що воно пов’язане з речовинами; психологічне — тому що його здійснюють суб’єкти, які можуть відчувати по-різному та надавати цьому досвіду різного значення; і соціальне — тому що навколо цього факту є ситуація та контекст. Зосереджуватися лише на одному з трьох аспектів — це як намагатися сісти на табурет з однією ніжкою.
Вітаємо, що ти дійшов(дійшла) аж сюди. Кинути курити можливо!