Залежність — це проблема здоров’я, яка зазвичай з’являється як результат процесу, що може бути більш або менш швидким у часі. Зазвичай залежність розвивається поступово, поєднуючи різні типи вживання, а не виникає раптово.
Підручники з психопатології та медицини класифікують її як хворобу, хоча це не лише ураження тіла чи мозку, адже вона також має психологічні та соціальні причини й наслідки. Тому ми говоримо, що йдеться про біопсихосоціальне порушення:
1. Біологічна
По-перше, нікотинова залежність і вживання тютюну або інших продуктів, що його містять, — це проблема, яка впливає на тіло та біологію, тому що має серйозні наслідки для здоров’я організму. Наприклад, вона підвищує схильність до респіраторних захворювань, серцево-судинних хвороб, раку та багатьох інших.
Також залежність підтримується й підсилюється так званою системою винагороди. Ця структура знаходиться у твоєму мозку й відповідає за вивільнення нейромедіатора дофаміну, щоб ти шукав у своєму середовищі стимули та винагороди, які допомагають тобі виживати. Так, ця система слугує для спрямування пошуку на знаходження й накопичення їжі або на підтримання статевих стосунків.
У процесі еволюції виду накопичення ресурсів, навіть якщо вони не були потрібні саме в ту мить, було дуже цінною стратегією, оскільки потрібно було заздалегідь підготуватися до днів або періодів нестачі їжі.
Коли розвивається залежність від тютюну, ця структура змінюється, адже вона «просить» винагороджувати її нікотином. Таким чином вона спрямовує тебе шукати все більше речовини, виходячи з передумови, що якщо ти накопичуєш щось цінне, як-от їжу, то матимеш більше шансів вижити. Однак залежність порушує цей механізм, і він починає активуватися, щоб ти вживав і накопичував нікотин у своєму тілі.
2. Психологічна
По-друге, залежність має психологічні корені та психологічні наслідки. Багато людей описують, що відчувають: їхня потреба у вживанні не стільки фізична, скільки ментальна, адже вони помічають, що коли не можуть дістатися до сигарети (довгі подорожі, періоди хвороби, госпіталізації), то не відчувають такої сильної потреби курити, але коли ця можливість стає більш реальною, бажання різко «прокидається».
Отже, тютюнокуріння — це також психологічний досвід і ґрунтується на асоціації стимулів (в літаку може хотітися менше; на терасі — більше), але також на складніших аспектах, як-от ідентичність людини: бути відкритим, цікавим, дорослим, привабливим, інтелектуальним, сміливим тощо, або ж на потребах, пов’язаних із вживанням: відпочинок, «відключення», нагорода, бунт, відмежування, контакт з іншими людьми тощо.
Дуже корисно, щоб ти усвідомлював/усвідомлювала психологічні наслідки нікотинової залежності, бо це ставить тебе як активну частину змін, дозволяє запитати себе, яким буде твій особистий спосіб упоратися з ситуацією, і відчути, що ти маєш вплив на власне життя.
Якщо ти розглядаєш це лише як фізичну хворобу, ти можеш бути схильний/схильна сприймати процес змін як роль пасивного пацієнта. Хоча це починає змінюватися, часто хвороби тіла лікують без надто великої потреби в залученні пацієнтів: їм призначають ліки або проводять втручання, але вони не вирішують і не планують лікування.
Якщо прийняти, що тютюнокуріння також має суб’єктивну основу, тобто унікальний спосіб, у який кожен/кожна його сформував/сформувала й розвинув/розвинула, та психологічні аспекти, що його супроводжують, тоді процес одужання також можна буде вести, спираючись на особисті ресурси, здобуваючи самопізнання та самоефективність. Цей особистий процес може допомогти тобі особисто відповісти, чому, коли й у який спосіб ти почнеш утримання.
У цьому сенсі важливо, щоб ти міг/могла визнати перед собою складність із нікотином і відповідну проблему зі здоров’ям, яку це спричиняє, а з іншого боку — щоб ти зміг/змогла сформувати власну мотивацію (не лише від родини чи лікарів), аби кинути. Водночас сумніви, моменти слабкості або амбівалентність — нормальні й допустимі протягом усього процесу.
3. Соціальна
Нарешті, тютюнокуріння — це також соціальна проблема: це соціально прийнятна поведінка, яку просувають у рекламі, соцмережах, кіно та інших публічних просторах, і ти навіть можеш відчувати, що вона додає тобі хорошу репутацію, відчуття належності до спільноти курців, і, крім того, це речовина, до якої легко дістатися.
Тютюнокуріння — соціальна епідемія, тому що не в усіх культурах і не в усі історичні періоди його вживали однаково. Так само як є регіони світу, де вживання зменшується, є й інші, де воно зростає, і це не пояснюється тим, що багато людей випадково одночасно починають або кидають курити, а тим, що це соціальна динаміка.
Хоча соціальне прийняття тютюнокуріння може сприяти підтриманню вживання, утримання також може бути соціальним досвідом, у якому ти отримуєш підтримку та зовнішнє підкріплення через мережу людей, що супроводжує і тримає тебе.
Саме тому ми рекомендуємо спиратися на оточення, щоб зробити нікотинову залежність спільною труднощами, а утримання — спільним зобов’язанням. Спільні проблеми вирішуються швидше, ніж приховані або таємні. Далі ми запропонуємо, на якому етапі процесу ти можеш залучити людей навколо тебе.